Історія Рясненської школи
Перша школа, за переказами старожилів, відкрилася в Рясному в 1894році. Скасування кріпацтва і розвиток капіталізму в Росії вимагав тоді, наприкінці ХІХ ст., освічених людей, і в Рясному була відкрита церковно-парафіяльна школа з трьохрічним навчанням.
За радянської влади будинок для церковних служителів, який мав 7 кімнат, було переобладнано під школу. Знаходилась вона навпроти церкви, через дорогу. В 1927 році школа почала називатися трудовою.
Тодішня школа мала вигляд убогої селянської хати з маленькими вікнами і солом’яною покрівлею.
В певний час повітове земське управління пропонувало на свої кошти побудувати в Рясному земську школу . Але коли це питання обговорювали на сільському сході селян,то служителі церкви не погодились виділити під школу невеличку ділянку землі з 38 десятин, що належали тоді церкві. Нова школа в Рясному так і не була побудована.
Стара школа не могла забезпечити освіту і тому майже все населення села було неписемним. Під час складання викупного акта в 1872 році в селі не знайшлося жодного писемного жителя, який би міг розписатися в акті. А в 1914 році з 149 господарств на той час лише 6 громадян села були дещо писемними. За статистичною звітністю на 15 грудня 1927 року в Рясному була хата-читальня з бібліотекою, що налічувала 868 книг, діяли політшкола та трудова школа, в якій навчалось118 учнів. Люди тягнулись до знань, до культури. Для ліквідації неписемності серед дорослого населення організовувались так звані лікнепи. В них вечорами чоловіки і жінки навчались початкової грамоти.
1934 рік став знаменним для жителів села Рясного. Саме в цьому році спільними зусиллями громади було побудовано нове приміщення школи на п’ять класних кімнат, в яких школа працювала до 1996 року. Всі діти шкільного віку були охоплені навчанням. Школа здійснювала обов’язкове 4-х річне навчання. В 1936 році перший випуск учнів семирічної школи нараховував 17 випускників.
В 40-і роки школу хотіли побудувати на північній околиці села з метою охоплення навчанням дітей Рясного і Шевченкового ( тепер Хліборобне). Але цього не відбулось через складні обставини. В кінці 40-х років директором школи працював Терен Кіндрат Семенович, а перед початком Великої Вітчизняної війни директором школи став Козаренко Михайло Андрійович. Під час окупації школа в селі не працювала, а в будинку школи була німецька конюшня. Після звільнення села знову було відновлено роботу школи. Директор школи Козаренко М. А. почав організовувати навчання. За час окупації все шкільне майно було знищене, спалене. Потрібно було віднайти чи поновити шкільні меблі, класні дошки, інше обладнання. Підручників фактично не лишалось, зошитів не було. Учням доводилось писати на старих газетах, паперових мішках, які приносили з станції Яблунець, де часто рухались військові ешелони і викидався різний паперовий мотлох з вагонів.
Вчителька Марія Олексіївна Ксензук, розповідала, як працюючи в молодших класах, сама виготовляла з мішків зошити для учнів, а також букварі для першого класу. Через декілька місяців після звільнення села від фашистів ( а це був 1944р.) директор Козаренко М. А. був призваний до армії. На посаду директора школи було призначено його дружину Гончаренко Валентину Тимофіївну. Педагогічний колектив робив усе можливе в тих умовах, щоб усі діти шкільного віку здобули освіту і пішли в життя. Після служби в армії Козаренко М. А. знову продовжив керувати школою. За розповідями вчителів, учнів, він був добрим господарем, вимогливим до себе і товаришів по роботі, дбав про матеріальне забезпечення школи. Пізніше його перевели директором до Рихальської середньої школи.
В ці роки наповнюваність в класах була великою. Майже всі класи були паралельними. Багато було переростків, різниця між учнями в одному класі складала 3-4 роки. Але це не заважало дітям здобувати знання, бажання вчитися долало всі труднощі.
За час директорства Перебийніса Павла Ульяновича в 1963 році до основного приміщення школи добудували капітальне крило школи на три класні кімнати і майстерню. (Сьогодні там розміщений шкільний спортивний зал). За цю роботу директора Перебийніса П. У. було нагороджено орденом Трудового Червоного прапора.
З 1963 – 1965 рік педагогічний колектив Рясненської восьмирічної школи кожного року був нагороджений Почесною грамотою Ємільчинським районним відділом освіти за активну участь і зразкову підготовку школи до нового навчального року. За досягнуті успіхи в навчально-виховній роботі.
В 1979 році на посту директора школи Перебийніса П. У. змінила випускниця школи Кириленко Валентина Леонтіївна. Протягом п’яти років було переобладнано класи на навчальні кабінети, придбано ТЗН, школу перекрито новою покрівлею.
Шеремет Володимир Макарович очолював школу з 1984 по 2002 рік. Новий етап життя Рясненської школи почався з вересня 1996 року, коли колишнє приміщення колгоспу «Маяк» стає новою домівкою для школярів.
З 2002 року Рясненську ЗОШ І-ІІ ступенів очолює Теслав Лариса Леонідівна. Школа має чим пишатись. За час керівництва Теслав Л.Л., школа в районному конкурсі «Школа року» отримала І місце в 2005, 2007, 2011 роках , ІІ місце – 2007 та 2008 року, ІІІ місце – 2013 року, а також педагогічний та учнівський колектив нагороджено як переможця обласного конкурсу « Моє квітуче Полісся 2011» в номінації «Найквітучіша школа» (І місце). В районному конкурсі озеленення шкіл та пришкільної території «Сучасна школа – сучасний дизайн» -ІІІ місце. В 2014 році педагогічний колектив школи занесено на районну «Дошку пошани».
2009 шкільні двері відкрились для найменших – дошкільнят: в приміщенні школи організовано роботу ДНЗ «Сонечко» і тепер найменші дітки можуть, відвідуючи школу, готуватися до шкільного життя, знайомитись з новими друзями, мають свої перші досягнення.
В які роки не працювала б школа, завжди тих, хто заходить у її стіни, зустрічала чистота та охайність, привітне тепло та любов.